Більше ніколи

Ранок холодний, як ворожий подих. Ракети в повітрі, життя наче порох. Голос тиші передасть всю біль. Сказала: "Тримайся", на очах твоїх сіль. На вокзалі натовп, та ми тільки вдвох. "Якщо хочеш, повернись, бережи тебе Бог". В обіймах стискаєш і погляд пустий. Останнє: "Іди". І світ став німий. Я розжимаю долоні біля вікна у вагоні. Вкотре залишу сьогодні тебе на пероні. Війна в дім приносить тільки горе й біду. Одне обіцяй мені, навіть якщо я піду. Більше ніколи, більше ніколи, більше ніколи не Відпускай мене. Більше ніколи, більше ніколи, більше ніколи не Відпускай мене. Більше ніколи, більше ніколи, більше ніколи не Відпускай мене. Більше ніколи, Більше ніколи, більше ніколи не відпускай мене. Сонце піднялось над полем пустим. Тиша кричить між зруйнованих стін. Відблиск світанку на броні та шоломі. Ми вийшли з нуля, долоні чорні з червоним. Бачили смерть і їй в очі дивились. Я знав, куди йшов. Я знав, за що бились. Змінили життя в тому холодному лютому. І те, що побачив, вже ніколи не забути. Засни ж сьогодні, а вже завтра на вихід. Ти супроводжуєш мене, наче привид. Тримай мене міцно між паралельних світів. Одне обіцяй за всіх полеглих братів. Більше ніколи, більше ніколи, більше ніколи не Зупиняй мене. Більше ніколи, більше ніколи, більше ніколи не Зупиняй мене. Більше ніколи, більше ніколи, більше ніколи не Зупиняй мене. Більше ніколи, більше ніколи, більше ніколи не Зупиняй мене.