Межі

Межі це тільки уявна стіна. Крок за межу і відкриється суть. Там, де здавалось би кінцева, там тільки перехідна Станція. Знов тразе летів на біт, це ліп, це злість. Мою тему не кажуть, час випустити звіра із клітки. Всі навколо кричать, типу винен зупинитись. Я бачив цей світ, він хворий, він як я На підпитку. Це онлайн казино, вони крутять рулетку. Всі карти відчені, всі ставки підраховані. Саме час прийняти червону таблетку, Яка зробить мене ще більше прихованим. Я не з тих, хто боїться, я не з Тих, хто мовчить. Коли світло гасне, я стаю вогнем. Чуєш, я крім, як життя вас ніхто не навчить. Не кичає, не залетить? Та ти жартуєш! Моя гра це пастка, Мої правила морок. Виходжу за межі, я як тінь у коридорах. Не зробив ще свій постріл, обличчя не палиться. Хоча раз на рік стріляє навіть палиця. Немає межі в творчості, є кордони в голові. Ти або талант, або забезпечений. Бронзові фігури або фігури воскові. Всі є міцні зовні, ні, а в суті речі. Підходжу до мікро, мов пес без намордника. Вони кажуть: "Замовк", але я тільки розігріваюсь. Ніколи не пишу тексти під замовника. Вони мене бояться, не бійся, я не кусаюсь. Я хочу перепочити, не писати, не читати, Але в голові накида вже чотири нових трека. Знов доводиться без вибору свій вибір вибирати. Відкривається блокнот і включається режим безпеки. Виходжу на ліснічну клітину, підходжу далі втовки. Об замкнутий простір відкриває цей саунд. Приглушено світло та цифри дрібним шрифтом. Натискаю свій поверх, трохи нижче андеграунда. Це підземка, так, але це не підземний паркінг. Телефон, гаманець, навушники, очні і краплі. На репіті під паколу, це не реп, це картинг. Червона гілка, але це не дерево в парку. Картка під землю, у мене безліміт. Виходжу на світло, залишаю свій слід. Підошва New Balance, вступив у цей світ. І я зітру гаріпстербик, цей гребаний біт, Йо!