Безодня

Тону ланцюги, як корінь мої жили. Тиск, глибина, кістки розчинила. Кисень відсотні, легені палають. Темрява душить, світло згасає. Рифи, мов демон, рвуть мою плоть. Серед уламків потоплених доль я корабель без керма і Вітрил. Хвилі забрали залишок сил. На дні океану немає життя і не помічаєш, Як роки летять. Затоплене судно, у трюмі вино, І можна сказати, що я пробив дно. Риби, молюски, мушлі і краби. Все чорно-біле, жодної фарби. Часто засну у прірві солоній, з поверхні пісок Набираю в долоні. Занурююсь швидко, все глибше і Глибше. Давить вода, розчиняюсь у ній. Кисень, як скло, мої вени у тріщинах. Хвост обвуває вже морський змій. Тиша глибока, як чорна безодня. Крик, мов часни, я захлинаюсь. Плавати вмів, але тільки сьогодні я зрозумів, Що помиляюсь. Тиск наростає, пульс вже не чутний, Водорості заважають йти. Є тепер тільки простір безлюдний, шлях у невідомі Світи. Вітер далекий шепоче мені: "Не дотягну, глибина, як бетон". Сліди кораблів вже пішли у пітьмі, розчинені часом, Забуті давно. Вийти б назовні, ковтнути повітря, Але вир мене тягне назад. Де ж та поверхня небо блакитне? Чи я побачу його ще? Навряд. Очі відкриті лише пустота. Раніше не бачив цього всього. Шари із води наді мною висота. Безодня приймає мене за свого. Занурююсь швидко, все глибше і глибше. Давить вода, розчиняюсь у ній. Кисень, як скло, мої вени у тріщинах. Хвост обвуває вже морський змій. Тиша глибока, як чорна безодня. Крик, мов часни, я захлинаюсь. Плавати вмів, але тільки сьогодні я зрозумів, Що помиляюсь. Течія тягне у темні печери, Тіло стискає в обіймах медуз. Ховаюсь від них в уламках галери, холод лишає Смертельний укус. Руки шукають, але лише мул. Свій доміг в страху при виді акул. В дзеркалі хвиль відбивається тінь щелепи мені Невідомих створінь. Очі закриті, світло зникає, Горло стискає у темну петлю. Ще один подих і я відлітаю. Стати водою я все прийму. Мені б на поверхню, та виплисти складно. Залишилось кисню на пару годин. На дні океану лежу безпорадно. Це мій причал, я вже частка глибин. Занурююсь швидко, все глибше і глибше. Давить вода, розчиняюсь у ній. Кисень, як скло, мої вени у тріщинах. Хвост обвуває вже морський змій. Тиша глибока, як чорна безодня. Крик, мов часни, я захлинаюсь. Плавати вмів, але тільки сьогодні я зрозумів, Що... Занурююсь швидко, все глибше і глибше. Давить вода, розчиняюсь у ній. Кисень, як скло, мої вени у тріщинах. Хвост обвуває вже морський змій. Тиша глибока, як чорна безодня. Крик, мов часни, я захлинаюсь. Плавати вмів, але тільки сьогодні я зрозумів, Що помиляюсь.