Дзеркало

Мій район моє дзеркало. Як ви справляєтесь? Почну з цього. Не потрібна повітряна. У мене є своя тривога. Те, що давить із середини, плутає думки. Те, що змушує писати ці рядки. Ніколи не знаєш, що в інших на меті. Я в оточенні людей, але знаходжусь на самоті. Не наближайся, притул витоплю, як смалець. А якщо протягнеш мені руку, відкушу палець. Я такий старію. Несіть мені насіння, Буду його лускати. Це єдине спасіння. Сидячи на лавці, ставити оцінки людям, Перехожим й молоді. Ну й нехай буде. Життя прожив не стрижений. Борода не голена. Впав у бруд і не піднявся, бо дуже втомлений. Так і лежу, чекаю, щоб хтось підняв, Обтрусив, обігрів, дав закурити, обійняв. Сірі вулиці, навколо обличчя похмурі. Це не осінь і депресія, це така культура. Сирість і холод, як в опалонці пробирає. Насіння кинув на асфальт, голуби збирають. Хтось у контейнері шукає пляшки. Попадеться щось міцне, ти знаєш, де мене знайти. Мене тут всі знають і у нас співпраця. На гойдалці дівчина зреве, їй лише шістнадцять. Між кафейною, шаурмою, супермаркетом, Овочами з консервації торгує там. Наче в матриці гуляю паралельним світом. Розлом не притягує місцевих, як магнітом. Так крокую далі, сріюсь в атаві і бруд. I made home here, this is my hood. Я читаю про все, що бачу, що це мені Дало? Нічого. Мій район моє дзеркало. Приїжджайте сюди, прогуляйтесь трошки. Зрозумієте одразу, звідки беруться зморшки, Звідки ті самі круги під очима. І чому всі тягнуть свої руки за плечима. Правила виживання тут не дуже складні. Все плануй від зарплатні до зарплатні. Не піймати вночі несподівано перо, Навчитись не ненавидіти станції метро, Накинути місцевим дрібних на чарку, Потрепати за вуха сусідську вівчарку, Затарити на тиждень овочів на ринку. Немає добрих і поганих, є просто вцінки. Немає добрих і поганих, є просто люди. Ніколи не бачив таких? Тут вони всюди. І відрізняє їх не розмір гаманця, А тільки дата і час початку і кінця.