Грати

В темряває тиша, міцно закриті грати. Сиджу у камері, роблю чергову гармату. Треба трохи часу, максимальна концентрація. Накидую рими, стрибу, тример, це вібрація. Час спливає повільно, швидко спливає життя. Все, що зробив поганого, знімаю, як з одягу. Вдяг би позитив, але на нього ще не назбирав. Взяв би борт, не копив, пропив і прогуляв. Біп-бенг-бенг, є, останній постріл. Це не жорсткий світ, це тільки я жорсткий. Листи без адресата за ґратами. Простір, голос і бетонні, на підлозі розстилаю Постіль. Дим розчиняє біль, в камері вікна немає. Тріск, дайте мені кисню, бо я помираю. Майже закінчив куплет, ще трохи, ну а поки, Ну а поки просто дайте мені спокій. Тіні мовчать, але знають секрети, Що приховують десь там за ґратами мертві куплети. Кров на бетоні, літери злості. Я пишу цей маніфест, вже ламаю кості. Світлом мигти це не вихід, це пастка. Кожен вже звик, що за мрією є такса. Я хочу вийти, відкрийте, будь ласка. Маску знімаю, а під маскою маска. Нарешті дочекався, відкривають камеру. Накидуюсь одразу і нахрен переламую. Правила, бро, їх тут ніколи не було. Я роблю все знов і знов, поки біт не Замовк. Мій захист міф, то паперовий щит. Влучаю в ціль, перезаряджаюсь, набоїв дефіцит, Але не раджу чіпати жодному з вас, Тому що мені буде достатньо попасти лише раз. В темряві нема романтики, нема нічого. Я читаю стоячи, бо вже заніміли ноги. Скільки часу тут провів, роблю засічки на стіні. Стерті грані переходу ночей у дні. Хочу на волю, але це вже пожиттєво. Кожна спроба втечі додає років миттєво. Біполярний розлад, параноя, сказ. Головне знайти, як з користю проводити час. Ні, я так більше не можу. Нігтями розриваю на собі кожу. Раз на два бог хтось підсовує з водою миску. Розмочити сухарі просто неможливо гризти. Без звуку кричу, нічого не лізе в горло. Це безкінечне чорне замкнуте коло. Не розумію, як його розірвати. Куском цеглини методично пропилюю грати. Серце відбиває ритм пульс, як метроном. Стукаю в стіни, але не відповість бетон. В голові лунає відлуння минулого в такт. Темрява шепоче: "Ти вже не вийдеш назад". Куском цеглини методично пропилюю грати. Свобода десь близько, я мушу прорватись. Мною демони поруч підштовхують далі. Вдихаю повітря крізь щілини у стані. Немає вороття, лише останній ривок. Кров на руках, і я ламаю замок. Виходжу назовні, але бачу щось не так. Світ навколо просто інший варіант ґрат.