Цивільний стиль E

Вибух. Через тебе знов проходить ударна хвиля. І з хвилини на хвилину вже вібрує вся будівля. Що ти відчуваєш цей момент? Страх і паніку. Ми пливемо п'ятий рік на великому Титаніку. Під рукою вогнегасник, Турнікет, рюкзак зі шмотом. Не спав вже дві доби, але зранку на роботу. Справжній гральний автомат. Тут немає вибору. Навіть кіт мій розуміє, що русня це підари. Під завалами хтось не прокинеться сьогодні. Димом затягнуло небо. Виглядає як портал в безодню. Чекнеш месенджер, побачиш там нові руїни. Зрозумієш знов, що не сховатися за двома стінами. Поки світло є, значить били не по енергетиці. Поки в крані є вода, миєшся в кінці. Цілий відправляєш повідомлення близьким. Мілітарі вже чули. Це тепер цивільний стиль. Не біжіть в метро, коли лунають вибухи. Під касетами шанси вижити рівні нулю. Думаєте, це скінчиться скоро? Вибухи. Думаєте виїхати? Я ще трохи потрублю. В найближчі сорок вісім годин готується масований Обстріл, типу в минулі сорок вісім спали в тиші Просто. Що там по програмі сьогодні? Не має значення. Ми тут в головних ролях фільму "Пункт призначення". Лякають звуки гучні, безсонячі нічні кошмари, Уникання ситуацій, що нагадують про травму. Флешбеки, втома і тривога. Що робити з ними тепер? Нічого. Welcome to PTSD. Бути українцем це точно не лікується. Чуєш грьобаний цей звук просто геть із вулиці, Бо наступне, що почуєш, навкруги здригнулось все. Ця лулека не дітей приносить, тільки смерть несе. Тільки смерть несе.