Реальна угода

Ти ж сам прийшов. Без страху, без надії. Я не кара, Я лише наслідок. І кожен, хто дивиться всередину Себе, Рано чи пізно зустрічає мене. Я підписав папір, чорнила з крові. Угода без права скасування на незрозумілій мові. Смерть сидить навпроти, киває головою, Каже: "Ти вже майже з нами. Слово за тобою". Думки, мов крига, тріщать під ногами. Я падаю вниз, не в прірву, а в себе Сам. Йоу, це безодня, так, вона мені знайома. Тільки цього разу я у ній свідомо. Я бачив, як ламають заради моменту, Як дім стає пустим, а ти стаєш епіцентром. Не молюсь богам, нехай вони моляться на мене. Біль нависає, світло зникає, темно. Гроші не мають ваги, коли втрачаєш душу. Я шукав правду там, де її змістом не зрошиш. Тіні грають на стінах, то мої страхи в танці. Залишуся сьогодні тут і піду вранці. Це реальна угода, це не гра у дворах. Видавлю лише два слова: "Вибач, пора". Я живу, як востаннє. Що там далі? Туман. Бо життя це питання, ну а смерть чіткий план. Це реальна угода, це не гра у дворах. Видавлю лише два слова: "Вибач, пора". Я живу, як востаннє. Що там далі? Туман. Бо життя це питання, ну а смерть чіткий план. Я уламок системи, що сама себе їсть. Я крик розпачу, що покладено на злість. Думаєш, я боюсь темряви? Зліплений трек без вокалу і тексту субтитрами. Мене вчили боятися, я вибрав мовчати. Хотів би закричати, але давно вже голос втратив. Не прагнув безсмертя, прагнув тільки змісту. Шукаю його скрізь, шукаю самого, Де ти. Це реальна угода, це не гра у Дворах. Видавлю лише два слова: "Вибач, Пора". Я живу, як востаннє. Що там далі? Туман. Бо життя це питання, ну а смерть чіткий план. Це реальна угода, це не гра у дворах. Видавлю лише два слова: "Вибач, пора". Я живу, як востаннє. Що там далі? Туман. Бо життя це питання, ну а смерть чіткий план. Це не вихід для мене, просто двері назовні. Пропонуєш мені спокій, а чи зможеш заспокоїти? І ось моє ім'я в списку. Час майже настав. Підписую цей договір на життя під Заставу. Я читав дрібний шрифт. Там немає про волю, там ні слова про те, Як я зміню свою долю. Голка в руці, проколюю палець, ну а слідом Доторкаюсь до паперу, залишаю свій відбиток. Це реальна угода, це не гра у дворах. Видавлю лише два слова: "Вибач, пора". Я живу, як востаннє. Що там далі? Туман. Бо життя це питання, ну а смерть чіткий план. Це не про втечу, це про гідний фінал. Мій хрест не прикраса, я його сам вибирав. Тепер я попіл думок у вогнищі вічних ідей. Тінь, що мовчки живе поміж людей. Кажуть, що з темряви завжди є вихід. Але що, Як темрява це і є правда? Угода вже підписана. Питання не в смерть. Питання, як ти жив до неї?