Річка-сестра

Іду босоніж там, де спить туман, Де берег лікує від давніх ран. Схилилась верба, мов стара мати, Вчить мене мовчки усе прощати. Її довгі коси торкають гладь там, Де слова уже не звучать. Я бачу в дзеркалі тої води свої невпевнені Тіні сліди. І шепоче вода: "Не бійся Течії, всі твої болі тепер Мої". А річка-сестра несе крізь віки мої молитви, Мої пелюстки. Я в неї впаду, мов сльоза у кришталь, Змиє вона і тривогу, і жаль. Тут кожна хвиля це мамин спів, Це голос роду, що в серці ожив. І я стаю світлом, святим джерелом під вічним тихим Небесним крилом. Дикі квіти вплету у вінок. Кожна пелюстка це мій урок. Ось біла надія, синя печаль, а та, Що червона гартована сталь. Ми всі лише квіти на березі днів, Ми відгомін тих, хто цей край любив. І сонце заходить, і місяць встає, І кожен у тиші себе віднайде. Мене не спинити, я чиста роса. В мені розлилася земна краса. Я цвіт калини, я пісня води. Я та, що вертається завжди сюди. Зупиниться час, замре кожен звук, Лиш серця мого Розвірений стук. А річка-сестра несе крізь віки мої молитви, Мої пелюстки. Я в неї впаду, мов сльоза у кришталь, Змиє вона і тривогу, і жаль. Тут кожна хвиля це мамин спів, Це голос роду, що в серці ожив. І я стаю світлом, святим джерелом під вічним тихим Небесним крилом. А річка-сестра несе крізь віки мої молитви, Мої пелюстки. Я в неї впаду, мов сльоза у кришталь, Змиє вона і тривогу, і жаль. Тут кожна хвиля це мамин спів, Це голос роду, що в серці ожив. І я стаю світлом, святим джерелом під вічним тихим Небесним крилом.