Русалонька

Одной ночі я пішов до річки, Де туман над плесом танцював, танцював. За плечима снасті, наживка. Я про диво навіть не гадав, не гадав. Раптом хвиля тихо закрутилась. Місяць впав у воду золоту, золоту, І русалка з хвиль мені явилась, Наче сон у літньому саду, у саду. Ой, русалонько, зелені очі, не даєш Мені спати щоночі. Біля річки стежка в'ється знов. Там лишив я серце і любов. Ой, русалонько, зелені очі, не даєш Мені спати щоночі. Я забути тебе вже не зміг, бо твій погляд В душу мені ліг. Вона до мене руки простягнула, Простягнула і магією ніби огорнула, Огорнула. Ми танцювали в сяйві світлячків, Без зайвих рухів і без зайвих слів. Її волосся пахло, як трава. Від тої вроди кругом голова. І я забув про все, про весь цей світ, Лиш бачив губ її солодкий квіт. Ой, русалонько, зелені очі, не даєш Мені спати щоночі. Біля річки стежка в'ється знов. Там лишив я серце і любов. Ой, русалонько, зелені очі, не даєш Мені спати щоночі. Я забути тебе вже не зміг, бо твій погляд В душу мені ліг. Ти належиш річці, я землі, землі. Ми зустрілись тільки у імлі, імлі. В тебе глибина і прохолода, прохолода, В мене ж кров гаряча і свобода. Ми не пара, хоч кохання б'є. Ой, б'є! Кожен у світі власне щось знайде, Знайде. Ти пірнеш на дно, де темні води. Ой, води! Не здолати нам ці перешкоди. І блиснув хвіст, Исчезла в глибині. І щось навік зламалося в Мені. Зламалося в мені. Шепоче вітер: "Та забудь, не мрійте". Але серце тягне до води, Бо в очах її зелених літо залишилось Назавжди мені. Тепер кожен вечір біля річки я шукаю тінь Її у воді. Може, знов русалка засміється і махне рукою У імлі. Ой, русалонько, зелені очі, не даєш Мені спати щоночі. Біля річки стежка в'ється знов. Там лишив я серце і любов. Ой, русалонько, зелені очі, не даєш Мені спати щоночі. Я забути тебе вже не зміг, бо твій погляд В душу мені ліг.