Пiсня про маму

Посіяла людям літа свої літечка Житом. Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті Жити. Зітхнула полегко і тихо пішла за межу. Навчила дітей, як на світі по совісті Жити. Зітхнула полегко і тихо пішла за межу. Куди ж це ви, мамо? Сполохо накинулись діти. Куди ж ви, бабусю? Онуки біжать до воріт. Та я ж недалечко, де сонце лягає Спочити. Пора мені діти, а ви вже без мене ростіть. Та я ж недалечко, де сонце лягає Спочити. Пора мені діти, а ви вже без мене Ростіть. Та як же без вас? Та що ви намислили, мамо? А хто нас, бабусю, У сон поведе по казках? А я вам лишаю всі райдуги із Журавлями. І срібло на травах, і золото на колосках. А я вам лишаю всі райдуги із Журавлями. І срібло на травах, і золото на колосках. Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і Злота. Аби тільки ви нас чекали завжди край Воріт. Та ми ж переробим усю вашу вічну Роботу. Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь, Не йдіть. Та ми ж переробим усю вашу вічну Роботу. Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь, Не йдіть. Вона посміхнулась, красива і сива, Як доля. Взмахнула рукою, злетіли у вись Рушники. Лишайтесь щасливі і стала замисленим Полем. На цілу планету, на всі покоління й Віки. Лишайтесь щасливі і стала Замисленим Полем. На цілу планету, На всі покоління й віки.