Біля гори

Ми сиділи біля гори говорили до пізньої пори. Сонце встало, сонце зійшло, сніг пішов – нас із тобою замело. Замело, занесло, закрутило, І ми зникли, шукаючи миру Полетіли зі світу страждань, В світ ілюзій та наших бажань. хтось вважає, що це погано, я гадаю, мені так само, у цьому світі якась метушня, що вбиває мене щодня. хтось вважає, що це погано, я гадаю, мені так само, у цьому світі якась метушня, що вбиває мене щодня. Боже як же мені самотньо, у світі, який горить незворотньо. в тілі що давить назовні мене, в думці, яка точно наздожене. і не тільки мене вбивають, і себе зсередини з'їдають, виколуплюють суть і єство, ну яке в біса тут: «волшебство»? про яку країну йде мова? її з‘їсти завжди готові. про який ми мріємо світ? ховаючи заповіт. хтось вважає, що це неправда, я скажу: побачите завтра, в цьому світі де кожного дня, відбирають чиєсь життя Боже як же мені самотньо, у світі, який горить незворотньо. в тілі що давить назовні мене, в думці, яка точно наздожене. здається, що наша велика помилка, судити за спробу почать з «понеділка» за намагання стать тим, ким захоче, доки він спробу свою не прострочить. інакше в тортурах життя проживе, нещастям своїм нас всіх вижере. і себе, і мене, і навіть країну, і не відчуватиме він цю провину.