Повітря

Раз, два, три. Пади мені грузом на плечі, але й не бійся, Я вбиву воду. Ти не останній і далеко не перший. Та ж дуже чітко провела межу. Я кого діста ти хотів, того отримав. Глибоких недопочуттів, щоб тебе крило, Щоб не спалося вночі від мого серця, Втраченої люті. А ти все, що шукаєш. Ти архітектор, я тіна висока і Неглибока. А ти мене ламаєш. Дай мені покою. Дай мені повітря. Я ціла планета із мертвих снів. Я донька Всесвіту, заручена срібром і на шиї крил. Словом, по твоєму. Дай мені покою. Дай мені повітря. Ціла планета снів. Я донька Всесвіту, заручена срібром і на шиї крил. Словом, по твоєму. Я більше не жінка. Я туди на пару. Я голос без голосу нічного кошмару. Я почуттю болю знайомий, рідний. І ти знов як хлопець неповнолітній. Я століття мусоре них дав пережити кривди Цілуненький. Їду потягом повним внизу в задзеркалля якихось Стосунків. Дай мені покою, дай мені повітря. Я Я донька донька буревіїв, Всесвіту, заручена Заручена... з вітром. Дай мені покою, дай мені повітря, Я ціла Парижа і вся з обіцнів. Я донька буревіїв, заручена з вітром і на все Відкрию повох кокоєм. Дай мені покою, дай мені повітря, Я ціла Парижа і вся з обіцнів. Я донька Буревіїв, заручена з вітром і на все відкрию повох Кокоєм.