Зупиняти кров

Я так втомилась зупиняти кров, Збирати купу піщаних замків. Я прошу тільки не штовхати промок за Децибелами не чути сварки. Ми більше ніколи не будемо невинні, Вони залишилися м'язом у пам'яті. Вони святкували дочіря мене незі, Ховалися Бога у пазусі. Вже потім пішли оскарження провини, Вже після відросли пагорі. Ні ми, ні вони ні в чому не винні. Вся суть у бузку з дому казосі. Вже потім пішли оскарження провини, Вже після відросли пагорі. Ні ми, ні вони ні в чому не винні. Вся суть у бузку з дому казосі. Я так втомилась зупиняти кров, Збирати купу піщаних замків. Я прошу тільки не штовхати промок за Децибелами не чути сварки. Я кричу, а потом б'ється. Визнай, ми програли битву. Більш ніхто не промахнеться, Бо ми кулевною шлю. Я ненавиджу себе, на коли ми схожі. Між нами тільки стіни і огорожі. Нічого По спільного спільного, ми просто ми просто Сусіди, сусіди, які хотіли які хотіли б роз'їхатись Б роз'їхатись і байдужіти. І байдужіти. Але натомість в голові обіцянки про Старість, дурну шалену відальність і дитячого пальця Між нами без підхват і пустих обіцянок і певні, Що після темряви настане світанок. Заклякли тіні і ознаки, злякалися найбільші страхи. Зап'якли стіли, змелись плани і ми в полоні у Омани. Б'ємося головою об стіну, За корруш побудов банд розфокусовані, Пристіли, пусти мене, я тебе Дуже Люблю, дуже люблю. Я так втомилась зупиняти кров, Збирати з пупу піщані замки. Я прошу тільки не штовхай Промову, заміж себе Оби не чути сварки. Я кричу, а потом сміється. Визнай, ми програли битву. Вічність сон не промовкнеться, Бо ми були нові в ігру.