Останній постріл

А я молюся і досі, а я молюся, Щоб завтра, Щоб ми почули той постріл. Той постріл, що буде останнім, Коли закінчиться війна. Мила Моя Україна, Не їсти, не спати, не лізти, коли не лихо. Я покидаю домівку, але не знаю, Коли ще повернуся знову. Вона не стане колишньою. На душі тривога. Тепла немає довго. Вже літаки не літають. Стало гучно вдома. Мої мрії, як птахи. Мрія більше не взлетить. Я тебе покохав. Ти для мене оберіг. Я тебе б собі пригрів. Вибачай, не зберіг. Твої очі, як нависло океани сліз в тобі. Холодні пальці не напишуть більше. Пролунала тиша. Вийшов час, час вийшов. У пустій кімнаті догорає Смуток. Я наче в палаті, мені дуже Сумно. А я молюся і досі, а я молюся, Щоб завтра, щоб ми почули той постріл. Той постріл, що буде останнім, Коли закінчиться війна. Мила Моя Україна, Не їсти, не спати, не лізти, коли не лихо. Дайте ковтнути повітря, мої легені забиті. Ти, ти немов вітер перевернула світ мій. Ми залишимось у пам'яті. Можливо, будуть титри. Все життя, як стрічка. Ми вже вирвані сторінки. Чорно-біла полоса і по зебрі на червоний. У кожного позивний, ім'я номер тридцять сьомий. Постривай, нас знову переплутали Дороги. Ми з тобою крок за кроком, Потім рік за роком, потягом, аеропортом. Нерви, відеофоном. Нерви на межі. Ми не в мережі. Придумані міражі. Ми знову на віражі. Але ти залишився одна на мить. Тобі більше нічого сказати. На плечах синьо-жовтий. Як ти там? Ти ніколи не залишишся сама. А я молюся і досі, А я молюся, щоб завтра, Щоб ми почули той постріл. Той постріл, що буде останнім, Коли закінчиться війна. Мила Моя Україна, Не їсти, не спати, не лізти, коли не лихо.