Вона любила квіти

Вона була із тих, що не любила правил. Один її лиш погляд мені життя поправив. Я жив собі спокійно, нікого не шукав, А з нею став таким, яким себе не знав. Вона любила музику, світанки і мости. Могла за п'ять хвилин весь мій порядок рознести. То сміхом зачарує, то зникне без слідів, А я заради неї на все піти хотів. Вона крутила світом і мною заодно, А я пірнав у неї, як в молоде вино. Вона любила квіти, а я любив її. Носив їй білі айстри і маки польові. Ішла вона, мов пісня красива і жива, А в мене від кохання крутилась голова. Вона любила квіти, а я любив її. Я думав лиш про неї у будні й вихідні. Її хода зводила із розуму мене, А погляд той лукавий не відпускав ніде. Вона була уперта, смілива і палка, Неначе міцна кава солодка і гірка. То полум'ям опалить, то усміхом манить. А я вже не знав, як без такої жить. То ніжна, наче літо, то справжня хуліганка, То сонце серед ночі, то рання забаганка. І хай вона ламала всі правила мої, Я вже не уявляв без неї свої дні. Вона любила квіти, а я любив її. Носив їй білі айстри і маки польові. Ішла вона, мов пісня красива і жива, А в мене від кохання крутилась голова. Вона любила квіти, а я любив її. Я думав лиш про неї у будні й вихідні. Її хода зводила із розуму мене, А погляд той лукавий не відпускав ніде. Минули роки, ми й досі з нею вдвох. За нас усе, напевно, вирішив вже Бог. І замість тих букетів і маків польових надів Обручку, що дорожча золотих. Вона так любить квіти, а я люблю її. Дарую білі айстри і маки польові. Іде вона, мов пісня красива і жива, А в мене, як раніше, кружляє голова. Вона так любить квіти, а я люблю її. Я думаю про неї у будні й вихідні. Її хода все зводить із розуму мене, А погляд той лукавий не відпуска ніде. А погляд той лукавий Не відпуска ніде.