Восени

Восени так солодко чіплятись за минуле. Раз прийшли у груди ті, кого нема вже, З ними ті, кого не буде. Іноді так солодко Бити по собі минулим. Знаю, хтось у голові моїй прорізав дірку, Світ як кіноплівка чорно-білим по живому ріже. Тепер я знаю, Тепер я знаю, Тепер я знаю, як Буває восени, Восени, Восени. Скрізь жовте, сині плями посвіколи. Все беревно злива, мокрі люди в Однині. І в ніч зникають з неба плями сині, В тумані вчора сірі башти. Зробившись зайвим, листя вниз стрибало. Іноді здається страшно. Тепер я знаю, Тепер я знаю, тепер я Знаю, тепер Я знаю, як буває восени, Восени, Восени, Восени. Далі все мовчало довго, трохи звисло у ранок Сивий. Та новими асфальтом білим пішла Додому. Я та сніг нерозумілий, здалось, Що, навіщо, чому? Що питала довго вчора у мікрофона. Тепер я знаю, як буває, як буває восени. Я питала, я питала, може чув, та може ні. Тепер я знаю, буває Восени. Тепер я знаю, як буває. Тепер я знаю, як буває. Тепер я знаю, як буває. Тепер я знаю, як буває восени, Восени, Восени, Восени.