Поклич мене в той сад

Пам'ятаю, як вечір спускався на сад. Пам'ятаю, не був ще тоді листопад. Ти навкиль тримав мене за руку, А я берегла ту хвилину. Ми думали, буде так завжди. І нам не страшні ні роки, ні розлука. Та доля розвела нас по різних дорогах, А я ще чекаю на стук у двері. Поклич мене в той сад, Де ми любили до нестями. Де ти казав мені: "Не відпускай", А я ховалась за сльозами. Поклич мене в той сад, Хай навіть все давно минуло. Я хочу знов з тобою бути, Немов нас час не розлучав. Там наша лавка стоїть під горіхом, І вітер колише осіннє листя. Я стільки років казала собі, що вже не Болить, що вже відпустила. Та варто почути знайомий голос, І серце одразу тебе пам'ятає. Бо можна забути адресу й слова, А перше кохання воно не минає. Поклич мене в той сад, Де ми любили до нестями. Де ти казав мені: "Не відпускай", А я ховалась за сльозами. Поклич мене в той сад, Хай навіть все давно минуло. Я хочу знов з тобою бути, Немов нас час не розлучав. Поклич мене в той сад, Де ми любили до нестями. Де ти казав мені: "Не відпускай", А я ховалась за сльозами. Поклич мене в той сад, хай навіть все давно Минуло. Я хочу знов з тобою бути, Немов нас час Не розлучав.