Доля

Один день. Є, Є. Димний сірий ребус. Сірий, смислі, ребус. Ну коротше. Один день, один день, Один. Абсолют. Один день, один день, один, один. Один день, один день, один, один. Один день, один день, один. Один день пам'ятатиму до самого кінця. Один день, що забрав у мене все моє життя. Один день був покладений на рішення Творця. Один день, що ніколи більше не повториться. Один день пам'ятатиму до самого кінця. Один день, що забрав у мене все моє життя. Один день був покладений на рішення Творця. Один день, що ніколи більше не повториться. Ей, ей, Двадцять двадцять шість. Розкажи про свої плани. Поверни нам усім мир, поверни безшумний ранок. Я багато що не встиг, я багато що не Знаю. Нам життя дає піддих, когось просто добиває. Чую голос із небу, він такий рідний теплий. Мій ангел каже: "Не треба, мій ангел, дощу Безсмертя". Я знаю, мама все бачить, я знаю, Мама все чує. Нехай нас небо пробачить і наші Рани злікує. Давай згадаєм, як було. Давай розкажемо людям. Димний на проводі з нами, ребус запише на студії. Я і досі не поняв, як я потрапив на Поле. Я був покликаний Богом чи просто хворий на Голову? Один день поміняв абсолютно все життя. Тепер вашій голові чути мої голоса. Один день мене вкрав абсолютно моє я. Тепер я в голові чую інші голоса. Мене постійно кружляє, братух, у вирі своїх траблів. Я тут проходжу кола пекла, як писав там Данте. Так попияв оплати в стінах лікарняних палат. Схоже, що Бог поки зберіг від останньої дати. Не тримаю руки в кишенях, мій стимул бахати. Карі очі малими ногами ходять по хаті. Віддам останнє, що маю, так виховала мати. Я зламав себе, як скляну вазу, і не зміг Зібрати. Дим заповнив пустоту, В порожній кімнаті гойдається стул. Я йду підкорювать висоту. Вітер задув, що себе не знайду я. Дим заповнив пустоту, в порожній кімнаті гойдається Стул. Я йду підкорювать висоту. Вітер задув, що себе не знайду я. Я двадцять другий рік згадав, аж передьорнув оком. Четвертий рік вже йде війна, багато хто під Богом. Багато хто не дочекався своїх друзів з фронту. Багато хто положить душу і тіло, бо присилить Спротив. Мене дорога все одно веде, Як доля. Я бачив страх в очах, я навіть Бачив змарги горя. І літо двадцять перший рік я з друзями до Моря. Згадки накривають з головой, Душа до болю. Заїду за містечко зранку до рідних Батьків. Коли лежав в окопі, мріяв про дім і Молив. Молив попасти до близьких, І щоб обійми мами. Я йшов дорогу з терикон крізь кулі і тумани. Я йшов крізь темряву і дим, зберіг у серці Світло. На горизонті бачив сонце, Що здіймає крила. Коли та втома підійшла і тіло нас не чуло, Лише молитва моєї мами вела мене крізь кулі. Я повернусь додому босим по землі знайомій, Де кожен крок нагадує: я вижив, я незломний. Де пахне хлібом із печі очі мамі світяться, І все, що бачив на війні, лиш спогадом розвіється. Мене дорога все одно веде, як скаже доля. І крізь всі страх і біль я йшов вперто До світ збою. Вже третій день роботи, Може, досить бою. І чую десь груди дущі: "Синочок, я з тобою". І мої строки зараз будуть чисто для близьких. Я дякую всім своїм друзям, де кому не встиг. Не встиг сказати, що ціную нашу дружбу, Браття, а де кому ще встиг, сижу разом із Ним палаті. Є. Дим заповнив пустоту, в порожній кімнаті Гойдається стул. Я йду підкорювать висоту. Вітер задув, що себе не знайду я. Дим заповнив пустоту, в порожній кімнаті гойдається Стул. Я йду підкорювать висоту. Вітер задув, що себе не знайду я.