Онукам

Колись онуки запитають про війну, Згадаю я історію і не одну. Як у Попасній з Мурахою тримали школу, Як окупантський град зробив мене трьохсотим. На захисті пліч-о-пліч ми під Кремінною стояли з Побратимами, з лисим, з бородою. Бувало важко, та нас нічим вже не зламати, Бо є для кого жити, є кому чекати. Про тебе, друже Вовчику, я не забув. В бій разом йшли, ворожий стримували штурм. Хотів би я сказати, що нас іще чекає, Але тебе більше... Одного дня зустрінемось, я знаю. Та поки янгол мій мене оберігає, Не встиг тобі про неї розказати, Та ти і так все бачиш звідти, брате. Якось Нам з Коброю довелося під Херсоном декілька днів на Двох ділити хліб аж шмат сухого. Холодні ями і залиті бліндажі, Та найсильніший холод прямо у душі. За рідну землю болить, як за свою родину, За втрачені життя моїх побратимів. Ніхто не знає, чи стане це останнім боєм. Вічна пам'ять! Слава всім героям! Якщо онуки запитають про війну, До спогадів я ненадовго повернусь, Бо це історія моєї рідної землі. Не дам забути, що зробили москалі. Одного дня прокинусь я в такому світі, Де не зруйнують життя маленьким дітям. І поки янгол буде поруч йти зі мною, Я за свою країну стоятиму горою.