Сон

Інколи так пробирає аж до глибини. Все минає і хто знає, де вже завтра будемо. В тимчасовому світі, де все немов автострада, Де рух лише в один бік, усе минуле позаду. Я часто думав, що лечу, коли насправді я падав. Неначе водоспадом, наче дощем, Шаленим градом розбивався об кручі, Відколював шматками мрії і у вирі життя губив Найцінніші події. Є тільки крок між початком і кінцем. І сьогодні це єдиний день, в якому ми живем. Тільки тут, тільки так, через біль, Через страх я живу, як умію, бо це мій Єдиний шлях. Та якщо все навколо це декорації, Політ і ми усі мимоволі малюємо собі зорі, То що тоді, якщо все, чим живем і все, Що зараз знаєм, що, якщо усього цього взагалі Немає? Може, лиш сон, все це лиш сон і Колись я від нього прокинусь. Та доки час мій не пройшов, я Ніколи не зупинюсь. І ми день у день проживаєм те, Чого взагалі немає. Якщо це сон, все це лиш сон, то Давай ще подрімаємо хоч Мить. Ще хоч мить. Всі човни ідуть на дно, всі свічки Згасають. Скільки ще є сторінок В книзі, що читаю? Може, лиш сон, все це лиш сон і Колись я від нього прокинусь. Та доки час мій не пройшов, я Ніколи не зупинюсь. І ми день у день проживаєм те, Чого взагалі немає. Якщо це сон, все це лиш сон, то Давай ще подрімаємо хоч мить. Ще хоч мить.