Відстань

Сльозами-дощами дивлюсь у вікно: Тут – темно, там – світло, Зламалось кермо. Одна валіза в руці, і зім’ятий квиток. Позаду – любов і позаду – життя! Без права на щастя і сліз каяття… Вперед – в невідомість! Жовтіє зелений листок. Відстань! Відстаньте від мене, погані думки! Відстань! Відстали від потягу наші роки! Відстань! Відсоток загублених, втрачених мрій! Відстань! Відстань! Відстань від себе, відстань надій! А далі – перони, вагони, метро. Без анестезій відривають крило! Як хочеш – лети без мети і розбийся об міст! Тут тихо, спокійно, реклами горять. Але мене нудить – я хочу кричать! Самотній, скалічений пес – притискаю свій хвіст. Живу – не живу, наче граю в лото. Ховаю свій біль, щоб не бачив ніхто… Там пекло навколо, але мене тягне туди. Стою на краю, на порозі небес. Самотній, скалічений, змучений пес. Одна валіза в руці… Одна валіза в руці, Цілунок дочки на щоці. І фото, де ще добре всім, І ще не зруйнований дім. Де синь і блакить навкруги, Де бабця пече пироги. Де мамин вишневий садок І банки з варенням в рядок. Де запах татових рук, Де дід змайстрував тобі лук. Де разом купатись в Дніпро, Де яблук повне відро. Де вогнище – аж до небес, І хочеться миру й чудес. Де рідні усі за столом, Де пам’ять не стала ще сном. Де пам’ять не стала ще сном… А зараз – валіза в руці і зім’ятий квиток…