Чаклун

У лісі, лісі темному сиділи упирі. І за насолоде сперечались, як вони змогли залишити в Хаті і згубить наївную людину. Та й то, наскільки брехунець світ такий жахливий. Хто з них розумний, а хто ні? В кого палає тіло? Хто своє логово підмів, хто там среч насіяв? Хто йолив, в кого зуб болить, хто був у Барсі ягід? Та й не побачили вони то щебух на галявині. Дун-дун-дун, він чаклун. Він стучить до тебе в хату. Дун-дун-дун. Виліплює ляльку, трохи крові в тісто. Дун-дун-дун. Він чаклун. Не сподобалась йому мова упирська. Вирішив він кальф зламати їм, доколи місяць в небі, Як малесник, сяє апетитно. Надє хай людям сіє зло майже непомітно. Дістав кишені ляльку, голкою погладив, Вдихнув живіт, шепнув коротке заклинання. Що сталося у лісі з щасливими упирями? Живіт схватив усі, розбіглися кущами. І зідрагався ліс від гуків упирських. До самого до ранку, до сонця Попелистого. Дун-дун-дун, він чаклун. Він стучить до тебе в хату. Дун-дун-дун. Виліплює ляльку, трохи крові в тісто. Дун-дун-дун. Він чаклун. Дун-дун-дун, він чаклун. Він стучить до тебе в хату. Дун-дун-дун. Виліплює ляльку, трохи крові в тісто. Дун-дун-дун. Він чаклун. Дун-дун-дун, він чаклун. Він стучить до тебе в хату. Дун-дун-дун. Виліплює ляльку, трохи крові в тісто. Дун-дун-дун. Він чаклун.