Рыбою

Називала рибою, не просила нічого взамін. Тільки знати, що я десь є На оцьому світі. Світі білому, наче сіль тропічних морів, Яка в'їдається в шкіру й жодна рибна олія не Витравить звити. Казали, що буде писати. Не питала адреси, а втім, завжди присилала поштівку З якогось незвичне місто, Де на поштівці топта руїни старих стін. Чи страви місцевої кухні і кілька слів, Що скоро повернеться, що вже видно світло в кінці Тунелю і що це, безумовно, не поїзд. Називала рибою. Писала, що дуже хоче торкнутись рукою. А я не заперечував. Я чекав. Я навчився плавати. Я вивчив напам'ять всі прибережні води. Я перестав виходити на берег, щоб її не Проґавити. Та вона Не виходила. Я забув, як це розмовляти, як це дихати. Врешті-решт я зробився рибою мовчазною й Сильною. До якого такого милого, до якого такого Милого вона повернулася? Із води мене вийняли.