Франкова ніжність

Покої і кухня, два вікна в партері, На вікнах з квітками вазонки. В покою два ліжка, відхилені двері, Над вікнами білі заслонки. На стінах годинник, п'ять-шість фотографій, Простенький комод попід мурок. Посеред покою стіл круглий накритий і лампа на Ній за бажурок. На кріслі при ньому сидить моє щастя само у Тужливій задумі. Когось дожидає чи хід, мабуть, Ловить у вуличнім гаморі й шумі. Когось дожидає, та вже не для мене, В очах її світло теплима. Я сумерком вкритий на вулиці стою, В порай той закрався очима. Ось тут моє щастя, як близько, Як близько, та як же далеко навіки. І крається серце, та висохли сльози, Огнем лиш палають повіки. Гаряче чоло я, в долоні зціпивши, Втікаю від тихої хати. Мов ранений звір той тікає у нетрі, Щоб в своїй берлозі чекати.