В машині

Якісну картинку болю передасть мій піксель, який ношу я в цьому божевільному «Твін Піксі», у чорному вігвамі, там де Лора Палмер, у світі, де нам приписав небесний Лор напалми! «Рядки зарозумілі, клоун, не потрібні», — промовить потенційний рядовий Клави Петрівни. Знаю, і це найбільша для мене відзнака, забив потрібну вулицю недалеко від знака «Пішоходний перехід», дивлюсь у монітор і думаю... Із нашого світу на той? Такий прямий сьогодні, зашвидкий і неповторний, щоби свої ним не ходили — я їду по дрони… Мене чекає «305» — це позивний, він допоміг відразу, як тільки я подзвонив… Ми обіймаємось, розходимось, але протестом у серці несемо наше заряджене братерство! Рівняємось один на одного, як юнги, хоч я не бачив РПГ, а він не бачив Юнга. Але обидва ми бачили спільно один у одному некуплену правду і вірність. В машині біт вбиває DМХ, і я дивлюсь на себе в дзеркало, де мій Х- Фактор, де я так весело читав під Ема… Мама подзвонила: «Як справи, сину?» — Піде, ма'… Їду по Люду, заберу додому… В голові чекають рядки, як в багажнику дрони… А як там тато? Дзвонив? Що казав? Знову відтягнулися назад… Тримається його бригада, а з нею мій тато… Йому 59, але спробуй зламати! Тепер із автоматом, а не по кільцю на бусі… Цілую, мама, до зв’язку, привіт бабусі! Із неба пада' дощ, неначе сльози Бога… Але Він спить, Його будильник сирени тривога ще не підіймає, хоч лунає гучний і високий, третій рік, точніше десятий, точніше трьохсотий… А точніше шестисотий! — «Харе стелити, Тьома, не в тому річ!» — Посполита? Одні рубали правду, інші на податок груші, в крові ішов народ — від Берестечка до Бучі… І не знаходив волю, і не знаходив спокій… Заїду на заправку, по дорозі Окко… Заллю на півтори як завжди і поїду далі… Я дуже схожий на Дедала, що згубив деталі від своїх крил і все шукає їх у повній темені… І задає питання скільки років: нащо те мені? Коли народ знову бажає натягнуть кокошнік, а я — ні. Та скаже кожний: «я також ні!» Та на ділі все ж послухає, а промайне мене. Мої слова писались для людей, не для овець, кажуть, Лоїк сходить нанівець. — Ще не весь! Зупиняюсь на червоному, у «мерсі» справа грає Баста, — приїхали, браво. Можливо, через це ми вільними не годні стати, як Стус писав — духові, немічні кастрати. Та не всі! Спротив ще тримають роніни: кулями і голосом, римами і дронами! Хай на лоб подивляться — тріщини! Та дух козацтва не вивітрився! Ті ще ми! Волю і свободу більше за монети любимо. І чекає Україна, як мене ти, люба… Головне не запізнитись, як грішнику до храма… Доїхав. Вчасно. Привіт, кохана.