Один серед руїн

Торкнутися рукою, пронизливо мовчать, Не знати, що з тобою. Кричати й пробачать. Пішла не озирнувшись, лишила свою тінь, Дощами захлинувшись під ковдрою сумлінь. Під нігтями свобода, з уламками руїн, І кличе вітер сходу, в полон чужих країн. Один серед руїн! Один серед руїн! Так, важко відпускати. Навколо сипле чорний сніг. В собі тебе плекати. Шалений цей по колу біг. Чим важче Перемога, тим каяття сильніш! Коли зустрінеш Бога, в маршрутці на Париж. Ночами пишеш в сторіз: "Я вірю в ЗСУ!" І в цьому наша схожість, ми листя на вітру! Один серед руїн! Один серед руїн! Пів року, як століття, десь в іншому житті. Війна вдягла в лахміття міста, будинки і мости. Зима триває довго, як вибух в голові. До тебе є дорога, але там вічні блокпости. Коли тебе побачу? Не знаю я, а знає Бог! Моя душа з тобою плаче. Ми через вічність разом, вдвох! Вдвох! Вдвох! Вдвох! Один серед руїн! Один серед руїн! Без тебе, я не хочу раю, І зрозуміло все без слів... У небо я кричу, волаю.... Навіщо відпустив?