Журавлі

Вечоріє. Вже весна… Мати обіймає синову світлину. Тихо плаче, бо її життя Скупо біль забрала разом з смертю сина. У руках тримає матінка сорочку, Бога молить: «Сина не забудь!» Щоб прийняв синочка, як удома. Не забув від неї його пригорнуть. Розриває душу страх, Сохнуть сльози на очах. Скільки доньок і синів залишилось на війні?! Повертають журавлі знов до рідної землі. Наші янголи-соколи не повернуться ніколи… Вечоріє. Вже весна… А дружина й досі виглядає Того, хто доньці пообіцяв Повернутися живим із поля бою. Не відходить син їх від вікна, Адже та дорога батька проводжала. У очах надія ще жива. Маму діти, плачучи, втішають. Розриває душу страх, Сохнуть сльози на очах. Скільки доньок і синів залишилось на війні?! Повертають журавлі знов до рідної землі. Наші янголи-соколи не повернуться ніколи… Розриває душу страх, Сохнуть сльози на очах. Скільки доньок і синів залишилось на війні?! Повертають журавлі знов до рідної землі. Наші янголи-соколи не повернуться ніколи…