ПІСНЯ 10

Всякому місту звичай, права, всяка тримає свій Ум голова. Всякому серцю любов своя є, всякому горлу до Смаку своє. А я у полоні одних лиш дум, одне непокоїть Тільки мій ум. А я у полоні одних лиш дум, одне непокоїть Тільки мій ум. Панський Петро для чинів трикуткі, Федір купець, обдурити прудкий. Той зводить дім свій на новий манір, Інший гендлює, візьми й перевір. А я у полоні одних лиш дум, одне непокоїть Тільки мій ум. А я у полоні одних лиш дум, одне непокоїть Тільки мій ум. Той безперервно стягає поля, той іноземних Завозить телят. Ті на ловецтво готують собак, в сих дім, Як вулик, гуде від гуляк. А я у полоні одних лиш дум, одне непокоїть Тільки мій ум. А я у полоні одних лиш дум, одне непокоїть Тільки мій ум. Той панегірик сплітає з брехні, В лікаря мертві ідуть підряд дні. Туза картяр і шанує, й честить, В позов Степан, як на свято, біжить. А я у полоні одних лиш дум, одне непокоїть Тільки мій ум. А я у полоні одних лиш дум, одне непокоїть Тільки мій ум. Ладить юриста на тон свій права, З диспуту учню тріщить голова. Тих непокоїть Венерин Амур, всякому голову Крутить свій дур. В мене ж турботи тільки одні: щоб безрозумно не Вмерти мені. В мене ж турботи тільки одні: щоб безрозумно не Вмерти мені. Знаю, що смерть, як коса, замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті мужик то чи цар, Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, чия совість, як чистий кришталь. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, чия совість, як чистий Криштаааааль.