FABULA

Як тільки сонце вечір запалило і темне небо скрізь Вже затремтіло, на ньому зорі блиснули прекрасні, Немов коштовні камені алмазні. Фалес тут крикнув: "Гей но, бабо люба! Чого то баба розверзени в губи? Набридло, бабо, на одному місці, Туди під зорі хочу я полізти". Вперед стара то ж тьопає із хати, А слідом мудрек лізе дурнуватий. Зійшли угору, стали на просторі, Звідкіль дивитись зручно і на зорі. Та він упав там і відбив геть вухо. Кричить: "Ой, бабо, вже я чую туго". "Ти не упав би, безголовий діду, Чому мойого не тримався сліду? Не можеш рову, прецінь, розпізнати, А лізеш в небо зорі рахувати". Додому баба повела старого, але він вуха все ж Позбувся одного. Але він вуха все ж позбувся одного.