ПМ'ТЙ

Дорогою до тебе я бачив черепах трьох. Вони тримали місто на плечах. Першу Чорну звали не дай Бог. Вона нічого не просила в неба, робила все сама, Робила, як для себе. Бралася і впиралася, на зло не озиралася. Попри те, попри це робила все, тому що її Пре вона казала: дій, глань оце перегній. І все трималося на ній. Ти тільки уяви, другу звали Мрія. Була вона, скажу тобі, в хорошому сенсі синя. Вона казала: знаю, я важка, але мрію. Дивлюся я на небо і надихаю дію. Бо якщо не мріяти, навіщо ж тоді жити? Коли собі ти мариш, десь скоче Сатана. Я більша за слона, але я збираю квіти. Якщо це не весна, то що тоді весна? Пам'ятай, Де б не йшов, Я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Ти, певно, здогадалася, як звали третю Білу. Вона не посивіла, ні. Такого кольору буває тільки чиста сила, Що має крила і ними обіймає усіх, Кого кохає. Любов її звали. Ти, схоже, її знала. Були у неї діти. Мовляла немовлям вона: не скінчиться війна, Не буду вам брехати. Правдою не налякати, пийте все до дна, Але зростайте сильними. Побачите тоді, як вороги злякаються і втінуть Дігуді. Хоч всіх би сім потів, та не шкодуйте Дров. Якщо це не любов, то що тоді любов? Пам'ятай, Де б не йшов, Я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Пам'ятай, Де б не йшов, Я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Пам'ятай, де не Йшов, я Рушаю, щоби повернутись знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти.