ПМ'ТЙ PROBASS ∆ HARDI Version

Дорогою до тебе я бачив черепах трьох. Вони тримали місто на плечах. Першу Чорну звали не дай Бог. Вона нічого не просила в неба, робила все сама, Робила, як для себе. Бралася і впиралася на зло, не озиралася. Попри те, попри це робила все, тому що їй Вре. Вона казала: "Дій! Лайно це перегній". І все трималося на ній. Ти тільки уяви, другу звали Мрія. Була вона, скажу тобі, в хорошем сенсі синя. Вона казала: "Знаю, я важка, але я мрію. Дивлюся я на небо і надихаю дію. Бо якщо не мріяти, навіщо ж тоді жити? Коли собі ти мариш, десь плаче Сатана. Я більша за слона, але я збираю квіти. Якщо це не весна, то що тоді весна?" Пам'ятай, Де б не йшов, Я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Ти, певно, здогадалася, як звали третю? Білу. Вона не посивіла. Ні, такого кольору буває тільки чиста сила, Що має крила і ними обіймає усіх, Кого кохає. Любов її звали. Ти, схоже, її знала. Були у неї діти. Мовляла немовлям вона: "Не скінчиться війна, Не буду вам брехати. Правдою не налякати, пийте все до дна. Але зростайте сильними, побачите тоді, Як вороги злякаються і вдінуть лігоді. Хоч зійди сім потів, та не шкодуйте дров. Якщо це не любов, то що тоді любов?" Пам'ятай, Де б не йшов, Я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Пам'ятай, Де б не йшов, Я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Пам'ятай, Де б не йшов, я Рушаю, щоби повернутись знов. І міста, як мости. Я люблю цей світ, бо є ньому ти.