ПМ’ТЙ Luckie Joe Remix

Дорогою до тебе я бачив черепах трьох. Вони тримали місто на плечах. Першу Чорну звали, не дай Бог, вона нічого не Просила в неба, робила все сама, робила, Як для себе, бралася і впиралася, на зло озиралася. Попри те, попри це робила все, тому що її Бревно казало дій, лайно це перегній, І все трималося на ній. Ти тільки уяви, ну другу звали Мрія. Була вона, скажу тобі, в хорошем сенсі синя. Вона казала: "Знаю, я важка, але я мрію. Дивлюся я на небо і надихаю дію, Бо якщо не мріяти, навіщо ж тоді жити? Коли собі ти мариш, десь плаче Сатана. Я більша за слона, але я збираю квіти. Якщо це не весна, то що тоді весна?" Ти певно здогадалася, як звали третю, Білу. Вона не посивіла, ні, такого кольору буває тільки Чиста сила, що має крила і ними обіймає усіх, Кого кохає. Любов її звали. Ти, схоже, її знала. Були у неї діти. Мовляла немовлям вона: "Не скінчиться війна, не буду вам брехати. Правдою не налякати, вийти все до дна. Але зростайте сильними, побачите тоді, як вороги Злякаються і втінуть дігоді. Хоч зійди сім потів, та не шкодуйте, бро. Якщо це не любов, то що тоді любов?" Пам'ятай, пам'ятай, де б не йшов, Де б не йшов, я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, і міста, як мости, як мости, Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Пам'ятай, пам'ятай, де б не йшов, Де б не йшов, я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, і міста, як мости, як мости, Я люблю цей світ, бо є у ньому ти.