ПМ’ТЙ Luckie Joe Extended Remix

Дорогою до тебе я бачив черепах трьох. Вони тримали місто на плечах. Першу Чорну звали не дай Бог. Вона нічого не просила в неба, робила все сама, Робила, як для себе, бралася і впиралася, На зло не озиралася. Попри те, попри це робила все, тому що їй Право наказало "Дій! Лайно це перегній". все трималося на ній. Ти тільки уяви, ну другу звали Мрія. Була вона, скажу тобі, в хорошем сенсі синя. Вона казала: "Знаю, я важка, але я мрію. Дивлюся я на небо і надихаю дію. Бо якщо не мріяти, навіщо ж тоді жити? Коли собі ти мариш, десь плаче Сатана. Я більша за слона, але я збираю квіти. Якщо це не весна, то що тоді весна?" Пам'ятай, Де б не йшов, я рушаю, щоби повернутись Знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Ти, певно, здогадалася, як звали третю, Білу. Вона не посивіла, ні. Такого кольору буває тільки чиста сила, Що має крила і ними обіймає усіх, Кого кохає. Любов її звали. Ти, схоже, її знала. Були у неї діти. Мовляла немовлям вона: "Не скінчиться війна, не буду вам брехати. Правдою не налякати, ви йдіть все до дна, Але зростайте сильними. Побачите тоді, як вороги злякаються і втінуть у Худі, хоч зійди сім потів, та не шкодуйте вроду. Якщо це не любов, то що тоді любов?" Пам'ятай, де б не йшов, Я рушаю, щоби повернутись знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти. Пам'ятай, Де б не йшов, я рушаю, щоби повернутись Знов. І міста, Як мости. Я люблю цей світ, бо є у ньому ти.