Мишоловка

Довгий день, як початок застуди. Будь зі мною навік, коли мене не буде. Будь моїм відлунням, будь моїм видихом, Навіть тоді, коли я стану невидимим. Тим, що не назвати, і тим, що не забути. Я буду там, де ти скажеш мені бути. Небо ховає наполохану зграю, але я ще свічу, Я ще видихаю. Я ще маю пам'ять, довгу і зимову. Ти почуєш перша, коли я замовкну. Ти відчуєш, коли я одвуся над містами. Світ зламається, коли мене не стане. Ночі робляться великими і тихими. Це ти мене навчила повертатися і дихати. Це ти наповнила любов'ю мої жили. Я ще живу, бо ти сказала мені жити. Я знаю все, що колись казала ти мені. Кожен подих це початок твого імені. Небо ховає наполохану зграю, але я ще Свічу, я ще видихаю. Я ще маю пам'ять, довгу і зимову. Ти почуєш перша, коли я замовкну. Ти відчуєш, коли я одвуся над містами. Світ зламається, коли мене не стане. Довга і ламана музика болю. Я не знав, що насправді тримався тобою. Я не вірю, що смерть може теж відступити. Ось від ріки повертаються діти. Тягнеться тиша, лиха і примирлива. Якби мене не стало, ти просто не повірила.