Тарас Бульба, действие I: Ариозо Андрия, сцена и дуэт Андрия и Остапа

О, я йшов якось по вулиці і проти Пишної господи ридвана панського Зустрів. І що побачив я? Сама зоря зійшла Ясна й чудова І мені світить із Вікна. Навкруг чарівного обличчя Бліда букви лямо в Рясах і кучерявіє, і В'ється до Мармурового чола. Немов п'явки в'ялися брови з Пітових ніг, як від діброви Стрільчата тіня що Лягла. І сяють мені немов ті зорі Чудові очі і Прозорі, як неба Синього Блакить. Що ти верзеш, шалений цыць? Не зрозуміть тобі святині. Для неї я б усе покинув, віддав би все Своє життя. Стій, не дістав він тебе, Скільки щось непевне. І співний голос солов'їний. Мене веде і сон, очах Мукачка. І передає мені покою. І мені світить. Отето гая виверзене для Козацтва Страшним Сапинь. Дивись, дивись, вона моя цариця! Та задивись, Оля Гірна, ще й донька воєводи. Марно, що б не сталось, та буду я у Неї! Тато згорів!