Шукав свій дім

Вінками Із неба На нас не Спадав сніг. Так тихо, Як старість накрив Примітивний світ. Так тихо, Як старість прийшла зима, Зима-зима. Неступна, як старість Прийшла зима, Зима-зима. Так сумна Зима-зима. Колись давно пішов я шукати дім. Заліз високо в гори, там ніхто не знав, Де він. Холодний вітер тільки на Дорозі став і так мені сказав, Так він сказав: "Не треба було йти Далеко. Не треба було йти так довго. Земля, де бігав ти маленьким, Є твоїм домом". Я не послухав вітру і спустився з гір. Прийшов спитати в моря, може знає про мій дім. Та тільки засміялись хвилі з моїх слів, І десь далеко було чути їх нехитрий спів: "Не треба було йти далеко. Не треба було йти так довго. Земля, де бігав ти маленьким, Є твоїм домом". Ходив я довго, всіх кругом про дім питав. А з неба сніг, а з неба вже моя Зима. Старий місяць головою Закивав і так мені сказав, Так сказав: "Вінками Із неба На нас не спадав сніг. Так тихо, Як старість накрив Примітивний світ".