Ой ти, дівчино

Твої очі, як ти море, супокійне, Світляне. Серце мого давнє горе, Мов пилинка, в них тоне. Твої очі, мов криниця чиста на перловім дні. А надія, мов зірниця, з них проблискує мені. Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько колюче терня? Чом твої устонька тиха молитва, А твоє серце остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, що то запалює Серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі. Хто в них задивиться і сонця не схоче. І чом твій усміх для мене скрута? Серце бентежить, як буря люта. Ой ти, дівчино, ясная зоре, ти мої радощі, Ти моє горе. Твої очі, як ти море, Супокійне, світляне. Серце мого давнє горе, мов пилинка, В них тоне. Твої очі, мов криниця чиста на перловім дні. А надія, мов зірниця, з них проблискує мені. За що, красавице, так тебе люблю? Що серце тріпає в грудях несамовито, Коли проходиш ти повз мене гордовито? За що я тужу, так і мучусь, і терплю? Чи за те гордий хід, за ту красу твою, За те таємниче, що тліє полускрито в очах твоїх І шепче ту сповито живую душу в пелену тісну? Часом причується, Що та душа живая, Коли лить пручається. Тоді глибокий сум без твого відома лице твоє Вкриває. Тоді б я душу дав за тебе. Та в ту ж мить з очей твоїх мигне Злий насміх, гордість, глум. І відвертаюсь я, І біль в душі щемить. Твої очі, як ти море, супокійне, Світляне. Серце мого давнє горе, Мов пилинка, в них тоне. Твої очі, мов криниця чиста на перловім дні. А надія, мов зірниця, з них проблискує мені.