Не вмре поезія

Не вмре поезія, не згине творчість духа, Поки жива земля, поки на ній живуть. Поки природи глас людина серцем слуха, Клопоти крамарські її ще не заб'ють. Не вмре поезія, поки душа бажає Зазирнути в ті краї, де око не сягне, І хоче з меж вузьких порватися в безкрає, Щоб зрозуміти все небесне і земне. Не вмре поезія, хоч людськість ціла стане Про їжу тільки дбать, про дух забувши свій. Потреби вищого бажання в серці встане І викличе в душі рої забутих мрій. І віщі голоси творців із-за могили Промовлять до людей, що серця позбулись. І наберуть вони від них нової сили, І будуть серцем жить, як і жили колись. І поки на землі ще є одна сльозина, Поезія її нащадкам передасть. І поки на землі ще втіха є невинна, Поезія в її ще радощів додасть. А якщо людськості зла доля присудила Діждатися, коли життя свого кінця, То буде на землі остання могила Останнього співця.