Ветерани дошкільного віку

Зустрічаємось урочисто, Ветерани дошкільного віку, Жертви воєн і боянь дитинства, Політв'язні зашторених вікон. Пластик в серці, Метал в головах, В пальці вшито маніпулятори, А в очах недовіра і страх, а на грудях Метали і лати. Підійди, Відчепни ордени, Скинь мундир і шовкові онучі. Це не ми ветерани війни, Це не ми її діти і учні. Цинамоновий запах долонь, сібазоновий блиск у Зіницях. Ти береш мене легко в полон, А я Без бою Вступаю в столицю. Це не гра, Не війна, не любов і не криза середньовіччя. В піктограмі чужого вікна пік цвітіння твого Передпліччя. У пробоїнах стін небеса, У пробоїнах дна річні води. Це не гра, Не війна. Коли сам розпадаєшся на вуглеводи, Проникаєш у мозок і кров, і живеш у собі, Наче вірус. Це не гра, не війна, Не любов. Це Соляріс. А може, і Сіріус. Просто мінус ламається в плюс. Просто вени і вікна розчахнуто. Це бліцкриг, це біге, це аншлюc, Де побоїщем навіть не пахне. Просто світ цей розбито давно на фаланги, Полки, легіони. Просто виглянь в відкрите вікно. Просто скинь ордени і погони.