Завитавший в храм

Завітав в житло ми, я й не Чекав побачити тебе там. Ти лише сиділа, не Мовчиділа, лиш гортала мою книгу. Сторінку за сторінкою ти гортала, Стрінко, вимальовуючи світо. Завітало сонце у моє Ліконце, залишившись тут до Очі. Нащо мені море, золото і гори, Коли ми з тобою не двоє? Не світяться зорі, не бушує Море, ходимо ми незнайомі. Життя будує і вистачає сил перетерпіти всю збірнину, Щоб у кінці, від змагу крил, ми опинились вище, Ніж хотіли. Цей подих, поцілунок віри вкриває нас Теплом і добротою. І можна опинитися просто сірим. Ти хочеш фарб? Ходімо, я з тобою. Тепер ти особливо натовп. Кінця кінців твоїх уже не буде. Згадай, як двадцять літ тому назад, Як сьогодні виходила ти в люди. Нащо мені море, золото і гори, Коли ми з тобою не двоє? Не світяться зорі, не бушує Море, ходимо ми незнайомі. Нащо мені море, золото і гори, Коли ми з тобою не двоє? Не світяться зорі, не бушує Море, ходимо ми незнайомі. Нащо мені море, золото і гори, Коли ми з тобою не двоє? Не світяться зорі, не бушує Море, ходимо ми незнайомі.