Зірка на імя Сонце

Білий сніг, Сірий лід На землі, що закутав гріх, наче Клаптева ковдра на ній, Місто в сплетінні доріг. Хмари й дим понад містом пливуть, Розчиняючись світлу блакить. Люди в ним споконвіку живуть, Їх страждань багато століть Промайнуло під світлом зорі, що названа Сонцем. І дві тисячі літ війна, Війна без вагомих причин. Війна тілом молодих, Ліки проти сивин. Кров молодця пролилась, її Завтра покриє земля, Післязавтра на ній вродить трава. Ця планета стане знову жива І зігріта промінням зорі, що названа Сонцем. А нам слід пам'ятати завжди, Що лиш ті не підуть в забуття, Хто ніколи й ніяк не ділив на Пропорції смерть і життя. Їм не треба знати слів "так" і "ні". Їм не треба ні чинів, ні імен, Щоб у дійсності чи віщому сні Досягнути до кінцівой кумен та Упасти в тяжінні зорі, що названа Сонцем.