Встати і вийти

Наша зла неволя між байдужих свічад Закінчилась вночі серед літа. Ангел сніжнокрилий зняв останню печать і ледь Чутно сказав: "Треба вийти". Треба встати і вийти, встати і вийти. Нову Свічу запалити, над собою здійняти, Долю шукати, більше Її не втрачати. Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди. Назавжди, назавжди, назавжди. Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди. Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди. Келії самотні і молитви палкі Розчинились у водах світання. Наші сірі очі, наші руки тонкі, Наша перша кров і остання. Ангел чистий співає, нечистий стріляє. Світ у пітьмі потопає. Треба встати і вийти, свічу Запалити, більше Її не гасити. Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди. Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди. Твоєму лоні нам не буде страшно. В ніжному полоні буде нам відважно. Довго мерехтіла непотрібна свіча. Догорали поламані крила. Постаті виходили з розбитих свічад і Сурма золота голосила. Треба встати і вийти, встати і Вийти. Нову Свічу запалити, над собою здійняти, Долю шукати, більше Її не втрачати. Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди. У твоєму лоні нам не буде страшно. В ніжному полоні буде нам відважно. Назавжди, назавжди, назавжди. Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди. У твоєму лоні нам не буде страшно. В ніжному полоні буде нам відважно. Назавжди, назавжди, назавжди.