ТІкаю

Моя Пенелопа, я, по-перше, далеко. Я був парубок моторний. Лелеки бачили, як рушив я на південь. Рушив я на південь, бо набридло все. До того ж те, що далі, завжди краще, ніж Те, що поруч. Твоя краща здобич ще не здобута здобич. Диви, диви, які жовті жнива під обрієм, А ті, що під ногами, вже стомлені, зломлені. Рушив я на південь. Були поруч люди, казали: "Рушимо швидко. Усюди буде нам дім, усюди небо нам стеля". Пливи, пливи, мій корабель, корабель пливи. Тіка-тікаю, Тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Плили ми морем, бачили гори великі до неба. Чули там гомін моря стогін. Хвилі кричали, як діти, що вночі плачуть урозкіч. На це диво дивились ми довго. Потім набридло. Люди казали, що далі будуть хвилі гучніше, Море синіше, жнива жовтіші. Так і було, поки не опинялись ми поруч. Краща здобич ще не здобута здобич. Плили ми далі. Мріяв, я тобі розповів, Як воно збирати вдень сльози, щоб ніч упити їх, Се не з пустель сиве. Пливи, пливи, мій корабель, корабель пливи. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Моя Пенелопа, я вже не пам'ятаю, хто ти. Кого побиваєш зараз та хто поруч плаче? Я питаю, у відповідь виють болота, П'ють свої сльози. Питають: "Хто там? Хто там?" Чому істота тягне за собою хвору душу? Рушив я на південь. Тепер мушу шукати північ. Колись були люди поруч. Люди. Залишив їх під обрієм стомлених, Зломлених. Те, що поруч, цінуєш, Поки не втратиш дотик. Лелеки бачили все. Хто з них ти, Пенелопа? Може, було так. Може, це розповіли пустелі, Поки пливе мій корабель, корабель пливе. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю, Тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю. Тіка-тікаю. Тіка-тікаю, тіка-тікаю.