Мамо

Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати Мамо. Мамо. Там, де я буду, краще помовчати Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати Мамо. Мамо. Там, на війні, у нас краще помовчати Налий мені чаю, мам. Я вже поставив чайник Так добре, що сьогодні ти лишилась вдома А памятаєш, як давним-давно, за цим столом, а? Мене сварила ти за теорему Піфагора? А я, як завжди, втикав й ніби за вікно втікав Очі ховав і удавав, що ніби розумію Сам, звичайно, думав тільки про дівчат Гадав собі, що сам вже все знаю. Вже вмію А тато на балконі теж, тоді під ніс бурчав Й ледацюгой називав мене, авжеж, А сам вночі сидів, збирав наш перший комп І пролетіла школа, як фанєра над Дніпром Та знаєш, мам, тепер я вдячний вам Ви вірили у мене більше, ніж я сам Я знаю, ви потрохи вже пишаєтеся мною Я це тримаю у собі. І над собою Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати Мамо. Мамо. Там, де я буду, краще помовчати Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати Мамо. Мамо. Там, на війні, у нас краще помовчати Налий чогось міцніше, мам. Холодно мені Сьогодні можна, лий. Хоча іще не вечір Пробач, будь ласка, я тоді звалив Все на твої тендітні плечі. Хоча вони міцні І не питай мене, де далі буду я Краще спитай - чи маю теплі речі? Маю. Чи не голодний? Ні! І я вдягаю шапку навіть навесні, бо люта холоднеча настає під вечір А татові ти передай, що його син, Пішов туди, де світло поділяється на чорне і на біле Де захищаєш від дебіла всіх, кого колись любив Де вся земля почервоніла Ну-ну, не плач, ніхто ж нічого не накоїв Я знову повернуся, переможцем після бою Ми там давно не граємось в героїв Їх, взагалі-то, не існує, в порівнянні із тобою Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати Мамо. Мамо. Там, де я буду, краще помовчати Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати Мамо. Мамо. Там, на війні, у нас краще помовчати Краще помовчати Краще помовчати