Марина

Наказала маті: "Поздно не гуляти, Каб дачка Марына пасядзела у хаце". Як заснула маці на сваю нядолю, Уцекла Марына праз акно на волю. Ой, ішлі казакі ди На Україну. Казакі-гулякі клікалі Марыну. Марына! Марына, Марына, а чаго ж ты тужыш? Мусіць, ты, Марына, казачэньку любіш. Марына, Марына, а чаго ж ты тужыш? Мусіць, казачэньку Любіш. От і батька взявся за парадак в хаті, Не пускав Марыну з хлопцем погуляти. Утекла дачушка, толькі все заснули. Провяла з коханим ночку медовую. Ой, ішлі казакі ди На Україну. Казакі-гулякі клікалі Марыну. Марына! Марына, Марына, а чаго ж ты тужыш? Мусіць, ти, Марына, казачэньку любіш. Марына, Марына, а чаго ж ти тужиш? Мусіць, казачэньку Любіш. Ось і стала бабкой у Марыни матір. Голос немовлятки зазвинєв у хаті. Де ти, казачэнька, казачэнька любий? Хто ж тепер Марыну повядзе до шлюбу? Ой, ушли казаки ди На Україну. Казаки-гуляки кинули Марыну. Марына! Марына, а чого ж ти тужиш? Мусіть, ти, Марына, казачэньку любіш. Марына, Марына, а чого ж ти тужиш? Мусіть, казачэньку любіш. Марына, Марына, а чого ж ти тужиш? Мусіть, ти, Марына, казачэньку любіш. Марына, Марына, а чого ж ти тужиш? Мусіть, казачэньку любіш. Марына, Марына. А чого ж ти тужиш? Мари-и-ина. Казачэньку любіш. Мари-и-ина.