Не міняй

Не міняй мене, прийми таким, як є. Коли навколо ніч, то ти і є мій День. Ти не міняй мене, прийми таким, Як є. Ти не міняй мене, Мене. Ці хвилини тиші поміж нами тривожать понад усе. Коли ранимо словами, як зграя вовчих гризем себе, Викупаємо, що це не колізей. Та я ніби гладіатор повалю тебе на землю, Де ми помиримось, потім усе з нуля. Я застелю все червоними пелюстками троянд. Ми настільки різні, все, про що думаємо полярно. Тягне магніт у полюси, ніби ті ти і я. Тепер де ми є і чому ми стали чужі? Тиша ріже, як ножі, наші нерви вже на межі. В мережі твоє фото, мов каже: "Ну напиши мені". Та я не витримую більше ці вірожі. І повір, ми то холод, то спека, то небезпека, То безпека. Ти це знову, як треба тобі посада. Повезе так жити день, ми не дивимося далеко, А ніхто і не казав, що буде легко. Не міняй мене, прийми таким, як є. Коли навколо ніч, то ти і є мій День. Ти не міняй мене, Прийми таким, як є. Не міняй мене, Мене. Бо я такий, як є, така, як є ти, Є ти. Знаю, мило нам притаманні власні заплети. Не йди, бо в нас ще будуть падіння й Злети. Усі скелети із шафи витягнем секрети. Ми винні обоє, бо що ми коїм? Своєю власною рукою розхитуємо каноє. Це лиш під водою, ми із тобою задихаємось від Пари, ноє, що робить сумним твоє лице. Це невимовна пронизлива пустота забирає мене Повністю, як би хтось запитав. Друзі кажуть мені: "Воно не варте того, Братан". Та я там, де так ніжно вперше тебе Обіймав. Ти знайшов близьку людину, А не шматок пластиліну, де ми цінували кожну Відведену нам хвилину. Де були ми тим єдиним, тим цілим і неділимим. Тож не можу усвідомити те, що ми наробили. Не міняй мене, прийми таким, як є. Коли навколо ніч, то ти і є мій День. Ти не міняй мене, прийми таким, Як є. Ти не міняй мене, Мене.