Марат

Марат помер уві сні на початку березня, Навесні, коли танцюють сніги і ріки лишають свої Береги, як діти лишають батьківські доми після Тяжкої зими. Марат тренувався на Спартаку, мав техніку вивірену і Трику. З тренованим тілом і серйозним лицем був, Мабуть, насправді кращим бійцем. В свої роки в напівсередній вазі мав наколку з Фіделем на лівій нозі. Імām говорив, стоячи над ним. Пророк говорив, він не був сумним. Він вірив, що зло вижирає зло. Буде так, як буде, завжди так і було. Хай Марату згадають кожну з провин. Пророк дбає завжди про таких, як він. Марат помер уві сні на початку березня, Навесні, коли танцюють сніги і ріки лишають свої Береги, як діти лишають батьківські доми після Тяжкої зими. Маратова мама мовчала в кутку. Маратів брат читав молитву німку. Імām говорив: "Сонце зходить будь-де, І все, що зникає, ще кудись йде". "Ніщо не зникає", відповів йому брат. "Я би пустив", і всхлипнувся Марат. Я знаю напевне, чому він помер. Щоранку відбився проти химер. Щодня він збивав у кров кулаки, Аж доки над ним не згасали зірки. Не всі заступають за цю межу. Хто став його, знає, про що я кажу. Як може зникнути те, що є? Для чого Пророк нам усе це дає? Насправді зникнути може хіба що страх. Все інше є в нас, молодший брата, Які розбивають собі серця вдень і вночі, Стоячи до кінця. Марат помер уві сні на початку березня, Навесні, коли танцюють сніги і ріки лишають свої Береги, як діти лишають батьківські доми після Тяжкої зими. Марат помер уві сні на початку березня, Навесні, коли танцюють сніги і ріки лишають свої Береги, як діти лишають батьківські доми після Тяжкої зими. Брат замовк і відійшов у бік. Він був молодший від Марата на рік. Марата завжди вважав головним, тримався ним, Ходив за ним. Тепер ось мовчав, відійшовши на раз, І стримував сльози, соромлячись нас. Коли виносили тіло, почався сніг. Він падав із темних небес до ніг. Імām йшов попереду, наче мара. Весна на цвинтарі не краща пора. Жінки ховали сльози, а чоловіки відчували, Як засинає над ними зірками.