Прага, 1930

Це повітря вино з льоднику, Що було закорковане роки. Так дзвенять у морозному кроки, Мов по мідному йдеш хіднику. А раптом сирені гудки, Голосні, як здається, ніколи. Як яскраво вогнів покололи темноликі Дзеркала ріки. А-а-а, Як добре мені, що день, Що голоден я, я. А-а-а, Як легко мені, тільки синіє Вина безоден між срібнії сурми Сирен. Чиясь ніч дзвонить у горі, Чиясь ніч засвітились одбиті. Як нові або щойно обмиті, кришталіють нічні Ліхтарі. О, як добре мені, що один. О, як легко мені, що голоден. Тільки синіє вина безоден між срібнії Сурми сирен. Із Подібрад до Праги і назад, Щоб завтра знов полинути, як птиця, Якій ніде надовго не сидиться, Який простір вітер анеса. Най виганя часом стократ, Бувати ніч і тяжче, ніж темниця. І ще ясніше, різбленіше сниться, На чорнім тлі золотоверхий град. А-а-а, Як добре мені, що день, Що голоден я, я. А-а-а, Як легко мені, тільки синіє Вина безоден між срібнії сурми сирен. На-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на. На-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на-на.