Сумно і невесело мені

Сумно й невесело мені, Що життя, жартицей, пролітає. І вже лиш намарилось вві сні Те дитинство сіверського краю. Я все мрію, що хоча б вві сні Я порину в спогади минулі. Та проблеми і старі, й нові Ту дорогу вже давно замкнули. А замки ці вже такі важкі. Я їх пробував не раз відкрити. Чи стомивсь, чи сили вже не ті, Чи не вмію мріяти, як діти? І лиш озираючись назад з висоти прожитих Вже років, Розумію, що напевно так Я життя своє прожить хотів. Не жалів нічого й нікому Не бажав я прикрощів другим. Не шукав дороги я легкої, А якщо образив, то не злим, А таким мені знайомим словом. Я їх вивчив зовсім молодим. Не жалів нічого і нікому Не бажав я прикрощів другим. Не хотілось би вже щось міняти. Я знаю, час не зупинить. Боже, я прошу, щоб жила мати, А я буду мріять і любить Те життя, що мною вже прожите, І ще те, що ти даси прожить. Боже, я прошу, щоб жила мати, А я буду мріять І любить.