Місток

Ти знаєш так себе добре, як не знає ніхто. Босоніж, як маля, через нове місто. Ти знаєш так себе добре, як не знаю і Я. Та на тому шляху себе збити не дай. Заважатимуть завжди тобі обставини, Люди і біль, правда і совість, Біг. То вітер, то крики глухі, літо спалити в журбі, Ліки немає яких. Знати місця слабі у собі раніше. Чути, що ми не одні, грішні. Стираєм підошви чи біг в пошуку темних ходів, Та зупинятись, напевно, не личить. Ти знаєш так себе добре, як не знає ніхто. Босоніж, як маля, через нове місто. Ти знаєш так себе добре, як не знаю і Я. Та на тому шляху себе збити не дай. Ти знаєш так себе добре, кожен рух і кожен Гвинтик сам з тих. Ти серце хоробре, знаєш всі душі лабіринти. Ти дивишся вверх і мрієш, де немає меж. Думки лиш веде тебе стежка схилами. Спробуєш знов, як схибиш. Знати місця слабі у собі раніше. Чути, що ми не одні, грішні. Стираєм підошви чи біг в пошуку темних ходів, Та зупинятись, напевно, не личить. Ти знаєш так себе добре, як не знає ніхто. Босоніж, як маля, через нове місто. Ти знаєш так себе добре, як не знаю і Я. Та на тому шляху себе збити не дай.